Клуб 2108 на Говерлі і не тільки...

[Владзьо 0]

попередні теми відкривав іменитіший форумчанин, людина з великої літери, та не тільки з велиокї літери, всі букви у його імені варто писати великими буквами ВАЛЕРКАТ!

спробую і я трошки подушити мікробів на свої клавіатури, написавши кілька стрічок про незабутню подорож у гори Карпати.

Мабуть важко не погодитись, що Карпати є мабуть одним із наймальовничіших місць нашої країни і не тільки. Але хочу розпочати невеличкий звіт-інформацію з іншого.

В житті до теперішнього часу мав можливість поспілкуватися, пожити, попрацювати в різних колективах. кожен колектив був по своєму цікавий, мав свої недоліки. зовсім нещодавно я став членом ще одного великого колективу, можна сказати сім’ї. це клуб 2108! це МЕГО, ГІГО, ТЕРО ,,,, і так далі організація, де в важку хвилину завжди підставлять плече допомоги, порадать з ремонтом чи тюнінгом авто, підкажуть де дешевше чи якісніше купити, але звіт буде про те, як у нас вміють гарно відпочити.

я почну мабуть писати з того як я попав на відпочинок цього уікенду.

чисто випадково прочитав у одній із найчитаніших тем про другий клубний виїзд на Говерлу, що планується нова поїздка.

мені, якщо чесно, не дуже виходило їхати, але враження від моєї першої, клубної другої поїздки, змусили поміняти плани.

і так ми в четвер з Валеркатом домовились про поїздку. в суботу біля 6 вечора ми рушили з Зеленого Гаю (моє село). біля 21-30 ми біли біля шлагбаума, який стоїть за 10 км від Заросляка. до цього ми їхали, жартуючи, інколи озиваючи "злим нетихим" пішоходів, які не думаю про власне життя, йдучи по проїжджій частині вночі, коли через засліплення зустрічним транспортом можна їх трохи провезти на капоті...

їдучи по дорозі в гори, десь за 80 км від дому згадуємо, що дрова забули. Валера ще наголошував, основне не забудьте дрова)))

ну виконали обіцянку, назбирачи у нічному лісі біля ворохти майже мішок дров. про те як я зірвався на протипіхотній міні не буду, так як ті слова, що з легкістю злітали з моїх уст з побажаннями тому "заміновувачу" якнайдовших запорів, не пройдуть по цензурі...

і так, 21-30, в’їзд у національний парк. приїхали ми, я думав, що кат і компанія уже давно на базі, але я помилився. вони ще доїжджали. чекаючи їх, дивлюся опа, під’їхав такий біленький фольц Т5, вроді, може і Т6)) я лиш можу вірізнити Т2 , Т4 і Т-150

тут вийшов Вітьок, я правда не запам’ятав його нік на цьому форумі, але думаю, що мені підскажуть... ну як і личить нашим одноклубникам, бігом познайомилися, і по традиції "Ну, за знайомство!". отак дегустуючи дорогий коньяк, наш "джінквас" (домашня самогонка) і томатний сік навіть не помітили звідки взявся оцей білий джип-красень, який мчав мов куля, світилося все як вдень, навіть краще. І тут до нашого легенького перекусу приєдналося решту компанії - Валера, Ігор, Олег і дуже гарна дівчина Зіна.

Вахтер, чи яка його там посада, той що шлагбаум відчиняє, бігом прибіг, взяв наші дані, розказав нам про правила, дав кілька рекомендації по поведінці в національному парку відкрив шлагбаум і наші коні помчали на місце ночівлі. місце за традицією не змінилося. нам там дуже комфортно і затишно. гуляли ми десь до пізна, думаю далеко за опівніч.

потім поївши, попивши, поспівавши, потанцювавши, погомонівши, і ще багато "-ши" ми помаленько полізли на верхню бокову, адже всі були виснажені нелегким днем, трішки зморені і добиті алкоголем, якого, як зажди, було мало ми бігом заснули.

можливо хтось читатиме оцей звіт, хто ще не спав в спальнику. одним словом краще не пробуйте спати випивші в зимовй курці в спальнику, бо я чуть не задушився вночі, прокинувся від того що не вистачало повітря для дихання, щось душило... одна рука затерпіла, а друга якось так зачіпилася, що не міг нею поворохнути. на щастя вижив))

зранку нас розбудив Вітя, хоча мені мабуть варто було б написати Віктор Батькович, адже в нього вже дорослий син, який з нами також ночував і гулівудив. як вияснилось, наш підйом був з фальт стартом, це в доступній формі, з використанням різних латинських фразеологізмів пояснили з палатки де спав Валєра енд компані....

далі ще може напишу, якщо Ви не проти читати, адже мені ще до Валери далеко, та й взагалі це талант, писати.

кілька фото додаю.

Изменено 8 ноября, 2010 пользователем Владзьо

[Koyot 15]

Мего! Давайте еще фоток и продолжение рассказа!!!

[Mikeng 27]

розповідь супер, продовжуй!!!!

[ZZ-top 182]

ухаха. ностальжи (эт я про лыжные палки)

[Zelenaya 0]

Ой спасибо за фотки, пиши дальше интересно))) я до сих пор еще не спала только недавно попала домой и сразу на форум))))

[Владзьо 0]

фотог і основне рядочків від Валєрки більше буде. я поки-що почекаю щоби він написав щось, я лиш доповню, якщо він не проти буде.....

[Rarog Igor 0]

только проснулся. Мего ломка всего что есть в теле... Владзьо мего спасибо за встречу и выдержку, жаль только без бояна пошли. Я дальше спать пошел.

[ValerKat 407]

только проснулся. Мего ломка всего что есть в теле... Владзьо мего спасибо за встречу и выдержку, жаль только без бояна пошли. Я дальше спать пошел.

Какая такая ломка. Мего приятная тяжесть в теле. Тонус так сказать. Я правда поотжимался, и понял, что сотню не осилю. Но сейчас покушал, м готов вечером побегать, и походить по лестнице. Поход был отличный. Хотя больше лесной, чем горный.

[ValerKat 407]

фотог і основне рядочків від Валєрки більше буде. я поки-що почекаю щоби він написав щось, я лиш доповню, якщо він не проти буде.....

Фотки выложу. А отчет давай сам лабай. Мне тоже почитать хочется. Тем более, что интересно, как оно все выглядело с точки зрения других участников похода.

[Владзьо 0]

Фотки выложу. А отчет давай сам лабай. Мне тоже почитать хочется. Тем более, что интересно, как оно все выглядело с точки зрения других участников похода.

ок, раз даєш добро, то після випитого келиху з швагром продовжу...

значить "наступило утро". ранок був легкий, і в роті не було запаху "ніби коти нас.....ли", і голова була не тяжча як облегшений маховик, одним словом добре що звечора небагато випили. склали палатки, спальники, трошки перекусили, попили кипяточку, так як чай ніхто не взяв, попрощалися з Вітьком і його сином, які поїхали дальше по теренах України на Т5, одягнулися до походу і як то кажуть "Паєхалі!"

перші метри були неважкими, всі йшли, милуючись дрімучим лісом, величезною кількістю красивих водоспадиків у річечці чуть нижче стежки. пройшовши хвилин 20 помітили, що стежка почала звертати вгору, йти стало важче. ми почали все частіше і частіше зупинятися на невеликі перекурчики, хоча за час підйому на говерлу на всіх скурили не більше 5-6 сигарет, а біля вершини взагалі курці казали, що кидають і пити, і курити, і їсти, і дівчат цілувати))

так, щось я перескочив, ми ще в лісі.)

одним словом Зіна почала пропонувати вернутися вже там, але Валера вміє знайти ключик до людини, підбадьоривши її, давши можливість чуть частіше відпочивати їй і решті групи допоміг їй побачити красу гір вище лісової зони. Коли ми вийшли із лісу, то Зіна уже була безсила взагалі, на фото в першому повідомленні цієї теми це можна чітко побачити. Похвалили її за такий подвиг, ми ще піднялися метрів на 50 у висоту. Далі Зіна не пішла, сказала, що далі вона вже не може йти. ми ще посиділи, поговорили, набралися сил і рушили вверх. Коли між нами і Зіною була відстань у метрів 250-300 я ляпнув їй "Зіна, чи не кинути тобі хоч одну палку?", дивлячись як їй важко спускатися по болотистій крутій стежині... ну звичайно всі, хто піднімалися, зрозуміли, що палки не лижні, хоча я їй пропонував саме лижну. Вона ввічливо відмовилась))

Далі ми вже почали розтягуватися, перший як завжди Валера, він все встигав і задавати вірний напрям, постійно тримаючи під контролем весь схил справа з надією піти на Петрос не через Говерлу, і даючи вказівки як рухатись по засніжених ділянках. Варто також відзначити інших учасників експедиції. Зокрема Олег тримав в курсі всіх учасників про висоту над рівнем моря та напрям руху, Ігор, як досвідчений мандрівник, давав поради при проході тих чи інших важкопрохідних ділянок маршруту, а також нагадував мені, що їсти жовтий сніг не рекомендується. Мої собутильники друзі (Пупсік Володя та Іванка) також інколи затягували гарну маршову пісню, під яку йшлося легше.

Так крок за кроком ми піднялися на Говерлу по зеленому маршруту.

Я, як найзатятіший рекордсмен з випивання самогонки з баяна ввечері прийшов останнім на вершину.

Піднявшись до тих пам’ятників, помітив, що Валєра пішов в сторону півдня, потім обернувся до нас обличчям, сам хотів, якби то правильно словами передати, лягти назад. але вітер був такої сили, що навіть з двома баянами мабуть би не вдалося це зробити, потім ми всі попробували себе в ролі паруса.

Відчуття дійсно МЕГО.

після заряду позитивними емоціями вирішили трішки підкріпитись і купованими снікерсами, і домашніми українськими, копченими, випивши по кілька глоточків кипятку розійшлися. Пупсік та Іванка (мої односельчани, надіюсь майбутні форумчани) пішли в сторону Заросляка, а ми помчали в сторону Петроса. Скажу Вам, шановні читачі, що після затяжного постійного підйому спускалися майже як на крилах. Пройшовши, а може й пролетівши кілька сот метрів ми побачили зліва від стежки невелику хижину, ми туди спустилися, оглянули карту маршрутів, що висіла на стіні цього будиночку і вирішили трішки відпочити і зігрітися, адже і на Говерлі і на спуску був дуже сильний, дуже холодний вітер, такої сили, що в мене, вибачте, шмарки в носу позамерзали.

Фото того будиночку не наше, вкрав на одному сайті.

Далі буде...

_____.bmp