Клуб 2108 на Говерлі і не тільки...

[ValerKat 407]

Владзьо, отлично пишешь! атмосферно!

ВладзьО вообще рулит.

[Владзьо 0]

Вже писав, але думаю, що корона мені з голови не впаде якщо ще раз подякую всім без винятку форумчанам за те, що ця чудова компанія є, дякую за гарні слова у мою адресу за написані рядочки.

Отож, продовжуємо.

Зупинилися ми на будиночку на відстані в кількасот метрів від найвищої точки нашої держави. Щоб Ви повірили, що ми там були, Валера виставив фото. Фото насправді не передасть тієї атмосфери, що тоді панувала, також на фото той будиночок і все біля нього здається іншим, ніж було в реалі. Там дув дуже сильний вітер, ми були у хмарах. Це поєднання забезпечувало нам хороше охолодження. Добре, що ми туди звернули, хоча там не було опалення, але хоч не було вітру такого.

Як було написано вище, на стіні того будиночку була карта. коли ми її вивчили, трохи відпочили і рушили в дорогу ми зробили одну помилку, яка нам дуже дорого коштувала. Справа в тому, що на тій карті маршрут на Петрос був маркований жовтим кольором. Вирушивши в дорогу, і побачивши, що рухаємось по жовтому маршруту, у нас немовби виросли крила, ми мчали як навіжені. Говерла віддалялася від нас, часто розміщені маркери жовтого кольору збивала нас спантелику, Адже зліва від нас стояла біла стіна із хмар, а ми все йшли,, йшли, йшли... висота повільно зменшувалася. 1900, ,,,,,,,,,,,, 1800, ,,,,,,,,,,,,,, 1700, ,,,,,,,,,,,,, 1600,,,,,,,,,,. Хоча до того, як ми помітили, що ми уже на висоті менше 1600 метрів, ми ще встигли хто помилуватися, хто чуть не обкакатися над проваллям, стоячи на краю якого не видно було дна. добре, що внизу була перина хмар, яка не дала мені можливості настрашитися до смерті))) Олег із Валерою помилувалися тими красотами, зробили пару знімків на пам’ять і рушили далі.

пройшовши зовсім небагато знову помітили, хто в нашій групі найкраще підготовлений до таких походів. Валера знову почав нарощувати відрив від нас. пройшовши вже кілька нелегких кілометрів ми почули з туману (знаю, що то хмари, але там така видимість, що здається туманом) слова Валєри, що він знайшов джерело питної води. Це нам додало сил, ми збільшити темп і вже за кілька хвилин смакували дуже смачну воду, яка витікала із "загиржавленої" труби. хоча труба була на вигляд не ахті, але вода була настільки смачною, що хотілося її пити ще і ще! також варто зауважити, що вона була тепліша, ніж наша вода із рюкзаків. і знову надіюсь, що кілька фото від Ката буде з того місця.

Ох, якби ми з Ванею знали про те джерело під час другого клубного сходження на Говерлу, випили би всю воду мабуть)))

значить попивши води ми пішли далі. далі нам повезло, адже почали розходитися на деякий час хмари на південь, чи то південний схід від нас. Ох які це краєвиди, словами це не опишеш, це потрібно бачити вживу. Далекі і близькі полонини, хребти, лісові масиви, одним словом МЕГО.

спустившись на висоту менше 1600 м ми вже зрозуміли, що рухаємось не туди, хоча мабуть зрозуміли це не всі, або не хотіли демонструвати це))

Попереду нас не було видно високих гір, які були б схожими на Петрос, а зліва, де і був той Петрос Стояли хмари і ми його не могли побачити. На годиннику було десь 12-30,,,13-00. От тоді мабуть потрібно було або повертатися на Говерлу і на Заросляк, Або до того будиночка і пробувати таки підкорити Петрос. Але клуб 2108 легких шляхів не шукає))) ми чомусь вирішили йти далі, не повертаючись. Аргументом на користь цього рішення було те, що на карті цей маршрут жовтий, а ми і рухаємось жовтим маршрутом. чомусь ми вважали, що десь нижче обов’язково має бути стежка, яка поверне ліворуч, ми нею підемо і таким чяином вийдемо на Петрос. Також вирішили в той момент, що наш висотомір може заглючив, і показує висоту біля 1500 м там, де може бути і 1700. Дуже далеко, на пінічному сході виднілися цяточки будиночків. для нас це було Мега відстань... ох якби хоча б один із нас чотирьох був провидцем....

Хоча тоді ми ще й не підозрювали як ми сьогодні "Відпочинемо".

так ми і пішли далі з надією побачити ту омріяну стежку зліва від нас. Але крім повільного, але все ж впевненого зниження висоти, ми цього не дочекалися. йшли ми постійно вниз, рідко коли зустрічалися рівнинні ділянки, але в основному спостерігали спад висот. Так, не помічаючи відстані ми ввійшли в лісову зону. спуски були менші за крутизною, стежка хороша, втопатана. пройшовши небагато лісом ми побачили справа від нас кілька будинків (4 цілих, один розрушений), земля біля них з тієї висоти і відстані здавалася розорнаою, хоча ми спустившись туди побачили що це не так. В будинках нікого не було. підкріпившись трішки на колоді, яка лежала на краю тієї поляни ми рушили далі, при чому темп нашого руху був мабуть з кожним кілометром все більшим і більшим. Ми хотіли спуститися до бази, яка знаходиться внизу, розпитати маршрут на Петрос і повернутись.вже тоді Петрос був від нас на значній відстані, в чому ми переконались після спуску десь до висоти 1300 метрів. з однієї із галявин ми побачили яка це мегогора, і побачили отой перешийок, по якому ми б мали йти на цю гору. але він був вже надто далеко. Вирішили спускатися вниз, питати місцевих слідопитів про напрям руху на базу Заросляк в обхід Говерли, тобто без підйому на значну висоту.

по дорозі ми бачили багато слідів від лісовозів, які працюють просто в пекельних умовах, там мабуть небезпечно працювати у тій галузі))

можливо решту учасників мене доповнять, адже все запам’ятати нереально, але ми спустилися туди вниз, де мала б бути ота база...

далі напишу ще...

[ValerKat 407]

ВладзьО, просто МЕГО рассказ. Давай ИСЧО. Фот все фото с похода.

Изменено 10 ноября, 2010 пользователем ValerKat

[Yurba 1]

ВладзьО, просто МЕГО рассказ. Давай ИСЧО. Фот все фото с похода.

+1 все так гарно написано - ніби в горах побував

Валер, ты уже воспитал своими рассказами новое поколение писателей, а по прежнему не хочешь издаваться хоть тысячным тиражом

[Владзьо 0]

Значить продовжуємо далі.

Спіскалися ми вже дорогою, яка ще появилася якось незамітно з тієї полонини, де було кілька сараїв. У лісі вона вже була трошки ширша, десь через пів кілометра було ясно, що вона використовується, і досить активно, хоча там мабуть їздять тільки потужні трактори та лізовози. дорога там вузенька, але там такий офроад, що Валера навіть засімнівався чи проїде там Л200, дуже велика колія. ну і як на мене крутизна підйому також значна. Було кілька цікавих місць, наприклад поворот, який би на дорогах загального користування позначити знаком "N" але ті повороти були настілько близко, що якась довга техніка там би просто не вклалася в повороти. Хоча там і був збоку запасний варіант, прямолінійна ділянка, правда з метровими коліями. Отак, роздумуючи від чого там зовсім свіжі сліди: чи то від трактора, чи від якогось тягача ми напомітно біли в самому низу, де так званий табір "КозьмещиК". Ми до самого табору не дійшли. зайшовши в те поселення, там було може до десятка будівель, ми побачили самотній ГАЗ-66, біля якого стояв якийсь молодий гуцул. ми бігом туди, розпитати де ми, шо ми? ну він навіть не знав скільки точно кілометрів до Ворохти, про Заросляк сказав, що туди тільки через Говерлу треба йти... Ну ми йому подякували, побажали гарного здоров’ячка і погнали в ту сторону, звідки прийшли, бо помітили, що там, в першій хаті, були ще якісь люди. Це була група якихосб студентів-аматорів-туристів, які сперечались про щось там. ну ми всерівно прийшли, розпитали що вони знають, але чіткої інформації не почули. Тут вийшов "газда" (господар) тих колиб, який сказав, що "за рубль сімнадцять розкаже нам куди йти, а за рубль тридцять проведе" ну ми трохи посміялися, хоча він хоча б нас обнадіяв, що є якийсь варіант проходу до Заросляка на 13 кілометрів, без сходження на Говерлу. Нас такий варіант влаштовував. Ми ще раз перепитали всі орієнтири де і куди повертати, як йти і вирушили в дорогу, відійшовши пару метрів, почули, що він навздогін нам ще промовив "Щасливої дороги! Дивіться до Румунії не дійдіть!" (Ну як у воду дивився). Валера і Ігор перейшли вбрід річечку, як шумно текла внизу. Ми з Олегом пішли через невеличку кладку, яка дихала, мов жива. Далі ми пішли іншою дорогою, не тією, яка привела нас до цього табору. Оця дорога вже була рівнинною. Десь за 1300 метрів від табору після кількох сараїв, які були обабіч дороги, ми по інструкції повернули праворуч. далі знову дорога була без крутих підйомів. по тій дорозі зовсім недавно, судячи з слідів, їздив автомобіль "Нива", так що йшли швидко. тут зліва помітили полонину, про яку нас попередив той вуйко. Ми раділи що на правильному шляху. тут причерговому переході тієї ж річки, не помітили кладки, а брід там був не такий, що жабі по коліно. прийшлося вже всім лізти водою. далі справа височіла стіна з лісу, а зліва за річечкою, яка була зовсім поруч, зсисали скали, які були дуже красиві. ми майже не зупинялися на відпочинки, все йшли і йшли. зупинялися вже хіба якщо комусь треба було щось поправити, одним словом по поважним причинах. Валера набрав чистенької водички на київ, зробили кілька фото і знову в дорогу. далі пішов все крутіший і крутіший підйом, так як сонце ще було, ми бачили. що рухаємось прямо в сторону Заросляка, що і підтверджував компас Олега.На підйомі ми вирішили сісти на 5 хв відпочити. Валера, як завжди сказав: "Добре, ви відпочиньте трошки, я пробіжуся тут, оглянуся", побачили ми його через годину....

потім рушили вже втрьох. пройшли кілька сотень метрів вверх і знову відпочинок. вирішили вже підкріпитися (поки Валери не було))))) ..жарт), влупили по кілька кусочків сальця, ковбаси, вчорашнього шашлика без хліба і пішли далі. Дорога звивалася і стрімко тягнулася вверх. Місцями було видно, що тут їздив авто транспорт, оскільки на камінцях, що густо встеляли дорожнє полотно, були чорні сліди від гуми. Інколи нам приходилось перелазити через дерева, які попадали через дорогу. Десь в половині дороги, може чуть далі ми зв’язалися з нашим першопроходцем по рації:

- Валера, де ти?

- Та я тут трошки застряг. а ви де?

- Біля двох дерев, які близько одне біля одного лежать на дорозі.

- Ви недалеко. Все нормально.

так, почувши це, ми пішли далі. далі нам зустівся один єдиний маркер на дереві оранжевого кольору.

пройшовши ще хвилин 15, виходимо знову на зв’язок з Катом:

- Ну що там Валера?

- Ето 3,14здєц

- Що сталося????????????

- БЛ......ь ми вийшли до тих сараїв, попри які спускалися, ну і хто казав сюда йти? Нічого ходіть, зараз будемо думати що робити далі....Отбой.

Ми вже йшли не з таким натхненням, переживали що Валера нас забанить на тій полонині))

прийшли, вже на годиннику було 16-45. Вирішили спробувати знайти стежку на Заросляк, зайшовши в дрімучий ліс, зрозуміли, що там така дрімота, що мабуть і ведмедів там немає. після недовгої наради, перебравши варіанти нічного траверсування Говерли, ночівлі в сараях, обхід Говерли лісом в сторону Заросляка, вирішили що найкраще буде спуститися назад до того "Козьмещика". Валера попросив у нас 5 хвилин на одну справу. ми його почекали, і пішли далі. Думаю, якби у нас був не один фонарик на 4 учасників походу, то ми б пішли через Говерлу, але так склалося, що ми були слабо екіпіровані в плані освітлення. йшли назад максимально далеко без фонарика, оскільки переживали чи вистачить заряду батарейок. інколи спотикаючись об більші чи менші каміння ми впевнено рухалися вниз. коли вже йти без світла було практично неможливо, мо пішли далі при світлі ліхтаря. якраз десь спустилися до рівнинної дороги. Далі про краєвиди розписувати не буду, оскільки нічого не убло видно, навіть присвітлі фонарика (пробував посвітити в сторону, не попереджуючи всіх що буде відключення світла)) після цього отримував на горіхи від інших учасників походу. і так крок за кроком ми прийшли до того вуйка, що бажав щасливої дороги до Євросоюзу., чи то Румунії.) .ледве його розбудили, коли ми вжень спускалися, бачили у нього на подвір’ї УАЗ, думали що він нас підвезе, але за нами приїхав інший мужик, якийсь його друг.

Вибачайте, мушу бігти на роботу, Сьогодні думаю що допишу уже накінець то звіт, аби при свіжій пам’яті, під незабутніми враженнями передати зх повнотою все те, що побачив і пережив.

[Лёша 2]

 Прочитал про УАЗ и вспомнил как в начале 2000 поехал в Карпаты. Заезжаем значит на волге в один двор, хозяева гостериимные- накормили, обогрели. Переночевав мы решили двигаться дальше. Хозяин наотрез отказался нас отпускать сказав, что дальше мы поедем на его Уазике, тем более ему надо было почти туда же куда и нам и ана нашей машине мы выедем разве что из его двора. Дело было в глухих сёлах Карпат на границе с Румынией. Мы довольные что сэкономим немного бензина и побережём машину, дороги там были совсем никуда, расположились в Уазе и двинулись в путь. Как же я потом пожалел что согласился. Уаз нёсся по просёлочным дорогам и без них, пролетал ходом по склонам гор, потому что если не ходом, то он там не пролазил из за бездонных ущелий, на узких дорогах вылетал в лоб таким же несущимся уазикам, 66 и каким то чудом в последний момент разъёзжались в миллиметрах друг от друга не снижая скорости, наверняка канатрабандистам, потому что в безлюдном раёне было такое движение как на Троещине в 12 ночи, а дороги это узкие тропы по склонам скал. Нет Уаз не нёсся, он летел на полной скорости, в низинах преодолевая такие реки, а в горах такие ямы, что мысленно я заканчивал свой путь при подъезде к каждой из них. При этом Водитель при этом спокойно рассказывал нам о местных устоях, обычаях и *традициях* местного бизнеса. До этого и после я ездил на разных машинах-быстрых и не очень, спортивных и семейных, за рулём и пасажиром-но такого Страха в автомобиле я никогда в жизни не испытывал.

Пы. Сы. с нетерпением жду продолжения истории. 

[Андрюха_2108 0]

Эй туристы! Вы мне скажите, а вам в кайф каждый раз теряться?

Уже 3-я вылазка на Говерлу и вы все время блуждаете и ориентируетесь по АЛЬТИМЕТРУ!!!!

Сейчас ГПС очень доступная вещь. Валерка, даже дешевле чем твои ботинки. Ну а если и нет, то компас и карту никто не отменял. Вы же знаете как там легко заблудиться.

Ой, чего это я..... продолжайте коллективное творчество, интересно же

[Владзьо 0]

Зупинилися ми на подвір’ї того мужика. Там був піднависик, який нагадував беседку, в такому ж примітивному каміні-пічці жеврів жар, ми всі сіли чуть погрітися. у двох будинках, які були на подвір’ї, не світилося. Ми вже безсилі сиділи і думали що дальше робити. Валера взяв фонарикі пішов шукати або господаря або УАЗ)) Зрештою прийшов з газдою. Вони мабуть видзвонили того дядька, що нас відвіз до села Лазівщина.чекали його більше години. за ту годну ми попили чаю, яким нас пригостила дружина господаря (причому БЕЗКОШТОВНО!), зігрівалися біля вогню, який набрав сили після вкинутого мішка дров господарем.також ми наслухалися розповідей господаря, який все життя присвятив туристичній галузі. розказував багато цікавого, казав що особисто знайомий із кількома відомими людьми на всю країну (екс-мер Києва Омельченко, політик Стоян). розказував де він побував, багато про Карпати......... правда не знаю як в інших учасників походу, але в мене вже не було сил слухати...

десь біля 19-32 гостинний господар пішов дивитися Аллу Мазур. біля 19-50 приїхав світленький УАЗик. коли ми вийшли на посадку в УАЗ, то почули, що щось дзюрчить під ним. побачивши як водій побіг з каністрою до річки набрати води, зрозуміли що в нього протікає радіатор. він не те що сочився, чи капав, з нього лялося як з крана...

долявши дві каністри води, взявши одну в запас ми рушили в дорогу. Дорога там МЕГО, траса "Одеса-Київ" відпочиває... і той Воділо так їхав, що я думав коли ми впадемо або на одну сторону або на іншу... але після чотирьох пітстопів ми побачили вогні, це було село Лазіщина. ми відмітилися на контрольно-пропускному пункті, і рушили дальше. до менш-більш нормальної дороги ми ще їхали хвилин 20, але там вже на деяких спецділянках інколи навіть включав третю передачу))

з горем пополам ми побачили асфальт. дальше нас чекала пересадка. Не знаю, чи Валера спеціально домовлявся, чи то випадковість, але нам запропонували їхати дальше у вісьмьорці. ми вже спакували речі, самі ледве зручно вмостилися ну і розказали так званому такститу про наш маршрут. він як почув, що треба їхати не до шлагбаума, а на саму базу Заросляк, дуже втішився, вирішив не їхати, запропонував нам другу машину. ну ми довгно не впиралися, вилізли. Валера пішов купив пивка для ривка, трохи випили... і тут бац підїжджає ще одна 2108, з ксеноном, іномарочними сідушками, правда все такого ж комфорту. Воділа попався не шумахер, а його тренер, хоча підозрюю, якби за рульом був хтось із клубнів, ми приїхали б на хвилин 10 швидше. але за рульом був той мадяр. кружляючи гірськими серпантинами, відігрівшись у салоні 2108 ми прибули до наших авто і решти команди. вони чуть не посивіли, хоча і були попереджені зранку, що якщо нас не буде у понеділок в 18-00 то аж тоді починати шукати нас.

приїхавши на Заросляк мене чекала дуже радісна звістка. Перетерло бензотрубку лівою полуосью, я згадуючи всіх і вся злим нетихим, достаючи з самого дна запакованого по самі помідори багажника домкрат та ізоленту. трошки попротиравши трубку, замотав її ізолентою, і завів прогрівати.

після робочої наради вирішили зустрітися у Яремчі на ВОГовській заправці. Тойота поїхалда набагато швидше за 2108. я так підозрюю, що швидкість їхня була в три рази більша за нашу, адже в пів дороги від Заросляка до шлагбаума вони вже їхали нам на зустріч, все ж таки там телефон не ловить, ну і вони переживали чи нам вистачить бензину, бо не знали скільки витекло через ту трубку...

але все ОК, помало доїхали до шлагбауму, далі по асфальті вже було веселіше. Ворохте ми поминули разом, далі Тойота набрала маху, а я по такій дорозі не хотів тиснути, адже шукати колеса чи елементи підвіски по фосах не було нічкого бажання.

і так як і домовлялися ми зустрілися в Яремчі на заправці, правда на ОккО.

Попили кави, попрощалися, подякували один одному за гарний МЕГОвідпочино, потиснули один одному руки, і ми рушили на хауз. їхали якось з сумом, так не хотілося розставатися з таким колективом. Але нічого, думаю, що ми ще зустрінемось не один десяток або й сотню разів, і в нас ще буде дуже багато подорожей.

Їхати було трошки важко, проїхавши село Саджавка, почалася менш-більш добра дорога, хоча далека до ідеалу. там майже до самої коломиї вже була 5-та передача.

після повороту в П’ядиках в сторону Городенки відчував що спати просто вмираю. вже і очі протирав, і за вуха себе тягав, і вікно відкрив, але спати дуже хотілося. тут ще Пупсян (односельчанин) почав збоку хропіти. Ну я його відволік від цієї справи гучно вмикнувши музику.

Далі кілометр за кілометром, їдучи попри Нирків (там де водоспад з першого клубного виїзду), доїхав ще тих 20 км додому. до хати зайшов у 2 годині ночі, повністю безсилий, але такий відпочивший, такий щасливий, що провід чудовий уікенд з клубнями і клубнянками, яких всіх без винятку можна вважати людьми з великої літери.

Зараз ще виложу фото пройденого пішого шляху.

і так на фото позначки:

1- Заросляк

2- Говерла

3/5- Козьмещик

4- полонина з сараями

6- Лазіщина.

Жовтим позначено те, що ми пройшли один раз, коричневим - двічі.

Синя сніжинка - непідкорена цього разу варшина Петроса.

з пункту 5 в пункт 6 їхали УАЗом

Дякую всім за увагу і за гарні відгуки!

Изменено 10 ноября, 2010 пользователем Владзьо

[Keil 0]

Да, Петрос вы злостно обошли за отчеты спасибо, занимательно!

[ValerKat 407]

 Прочитал про УАЗ и вспомнил как в начале 2000 поехал в Карпаты. Заезжаем значит на волге в один двор, хозяева гостериимные- накормили, обогрели. Переночевав мы решили двигаться дальше. Хозяин наотрез отказался нас отпускать сказав, что дальше мы поедем на его Уазике, тем более ему надо было почти туда же куда и нам и ана нашей машине мы выедем разве что из его двора. Дело было в глухих сёлах Карпат на границе с Румынией. Мы довольные что сэкономим немного бензина и побережём машину, дороги там были совсем никуда, расположились в Уазе и двинулись в путь. Как же я потом пожалел что согласился. Уаз нёсся по просёлочным дорогам и без них, пролетал ходом по склонам гор, потому что если не ходом, то он там не пролазил из за бездонных ущелий, на узких дорогах вылетал в лоб таким же несущимся уазикам, 66 и каким то чудом в последний момент разъёзжались в миллиметрах друг от друга не снижая скорости, наверняка канатрабандистам, потому что в безлюдном раёне было такое движение как на Троещине в 12 ночи, а дороги это узкие тропы по склонам скал. Нет Уаз не нёсся, он летел на полной скорости, в низинах преодолевая такие реки, а в горах такие ямы, что мысленно я заканчивал свой путь при подъезде к каждой из них. При этом Водитель при этом спокойно рассказывал нам о местных устоях, обычаях и *традициях* местного бизнеса. До этого и после я ездил на разных машинах-быстрых и не очень, спортивных и семейных, за рулём и пасажиром-но такого Страха в автомобиле я никогда в жизни не испытывал.

Пы. Сы. с нетерпением жду продолжения истории. 

Леха, а Блуканули то из за тебя.

Эй туристы! Вы мне скажите, а вам в кайф каждый раз теряться?

Уже 3-я вылазка на Говерлу и вы все время блуждаете и ориентируетесь по АЛЬТИМЕТРУ!!!!

Сейчас ГПС очень доступная вещь. Валерка, даже дешевле чем твои ботинки. Ну а если и нет, то компас и карту никто не отменял. Вы же знаете как там легко заблудиться.

Ой, чего это я..... продолжайте коллективное творчество, интересно же

А вот именно, что Койонт должен был передать мегоГПС Лехе, и он должен был ехать с нами. В итоге не ГПС, ни Ляляйского.